У селищі Ягідне (Чернігівська область) російські військові протягом 25 днів тримали у нестерпних умовах у підвалі місцевої школи 360 мешканців селища, зокрема кількамісячних немовлят.

Деякі чоловіки весь час спали стоячи через брак місця. За ці дні серед ув'язнених у підвалі померло десятеро людей.

Про це йдеться у сюжеті видання postimees

Серед них було 74 дитини. Самими молодшими були діти півтора, чотири і шість місяців.

Катерина (60 років): «Не всіх відразу загнали в підвал. Ми до цього три-чотири дні сиділи в підвалах своїх будинків, земля тряслася від ударів бомб. Потім вони зайшли, з третьої спроби захватили мело. Багато танків і бронетехніки. Коли вони прийшли, ми всі поховались по домах і квартирах.

Після обіду 3 березня до мене прийшли троє солдат, озброєних автоматами. Вони розпахнули двері в підвал і кричали, щоб ми вийшли, інакше вони будуть стріляти. При цьому один тримав в руках гранату і погрожував, що якщо ми будемо робити дурниці, він кине її в підвал. Ми крикнули, що вийдем добровільно. Потім нас з чоловіком забрали і привезли сюди. В підвалі вже було багато людей, останні з яких привезли 5 березня».

Наталія (40 років): “Спочатку у всіх забрали мобільні телефони. Кращі телефони та планшети вони залишили собі, а старі кнопкові телефони, які були у людей похилого віку, розтоптали. У нас не було зв'язку із зовнішнім світом, і ми нічого не знали 25 днів».

Валентина (65 років): «До нас підійшли п'ятеро солдатів і наказали нам з усіма іншими йти до шкільного притулку. Але мій чоловік мав два інфаркти, йому потрібно щодня робити уколи і приймати ліки. У підвалі він не вижив би. Я стала перед ними на коліна і благала не посилати нас туди, інакше мій чоловік помре. У мене самої діабет. Їхній командир змилостивився над нами».

Решту не пощадили. У підвалі люди майже місяць жили без електрики та тепла у шести кімнатах з кам'яними підлогами та кам'яними стінами. Кімнатки були настільки маленькими, що всім просто не було місця, де спати. У найбільшому приміщенні площею 76 квадратних метрів знаходилося 138 осіб, тобто площа підлоги розподілялася по 0,55 квадратного метра на особу.

Декілька десятків чоловіків весь цей час були змушені спати вночі стоячи. Один із них, 60-річний Микола Клімчук, щоночі шарфом прив'язував себе до шведської стінки, щоб не впасти на інших уві сні.

Микола: « Я був не єдиним. Так спали у нашій залі щонайменше 30 чоловіків. Найсильніші. Діти, старі та жінки спали лежачи."

Наталя: «Перші 22 дні ми сиділи у підвалі без електрики. Чоловіки зробили примітивні тьмяні лампи з консервних банок та харчової олії. При цьому світлі й жили. Електрику до підвалу російські солдати дали за три дні до порятунку. Можливості помитися не було. О 7 годині ранку завжди відчиняли двері, щоб пустити нас у туалет. Так ми розуміли, що настав ранок."

Коли солдати були у гарному настрої, вони дозволяли мешканцям вийти. Маленьких дітей особливо не наважувалися виводити надвір через постійні бомбардування. Ненадовго вивели надвір подихати свіжим повітрям і відразу. У вбиральню з вигрібною ямою, що розташована у дворі будівлі школи, пускали по п'ять осіб. Але були й дні, коли солдати цілий день не випускали в'язнів підвалу. Тоді справляли потребу відра».

У підвалі за 25 днів померло десять людей. Їхні імена написані на стінах підвалу. Поруч - дата смерті.