Ця історія не залишить вас байдужим!
Дівчинка була такою худенькою, що смішні рожеві плавки з неї спадали. Тренер зробив зауваження. Сказав, що майбутнє варто купити менші плавки, адже ці "не вбережуть від неочікуваностей". Мама дівчинки винувато кивнула.
Вирішили ризикнути, і цього разу плавати так. Мама дівчинки, коренаста, але підтягнута, схожа на Наталію Варлей, в модному сріблястому купальнику та гумовій шапочці "джаст ду іт" з готовністю залізла в басейн, де тренер вже вчив мою тримісячну дочку пірнати.
Худенька дівчинка раптом з переляку заплакала, дуже гірко. Вона не хотіла плавати. Зовсім. Мама умовляла її спробувати, згадуючи аргументи "бульк-бульк", "давай, як рибка" і "дивись он яка крихітка плаває і не плаче". Але дівчинка в плавках закрила лице долоньками й заперечливо хитала головою.
Попри небажання дитини купатися, Варлей таки затягла дівчинку в воду. Плач дитини переріс в істерику. Дівчинка плакала, вигинаючись всім тілом.
Я спіймала себе на роздратуванні.
"Ну, що за вперта мамзель? - похмуро подумала я про мамцю. - Ну бачиш же, що дитина не хоче плавати, ну навіщо силоміць тягнути? Щоб вона взагалі воду зненавиділа?"
Від крикливої однорічної дівчинки та її метушливої мамці було так багато шуму, моя Катруся наче плавала з тренером, але весь час оглядалася і витріщала налякані очі в бік неспокійної парочки.
"Дідько, - я остаточно нахмурилась. - Вони й нам заважають плавати..."
-Спробуйте вийти, заспокоїти її на березі й знову зайти, - запропонував тренер. - Якщо не вийде, то іншим разом. Не переживайте, грошей я не візьму...
Мама вийшла в передбанник з дівчинкою, погано закутаною в рушник.
-Ну чого ти боїшся?... Мама поруч, водичка добра... Мама твоя все життя у воді, ну що, бери приклад, га? Ти вже велика дівчинка, два рочки, вже потрібно бути сміливою...
Я отетеріла. Два рочки? Ого! Дівчинка явно відставала в розвитку - вона майже не говорила, і навіть на ніжках трималася невпевнено. Я ще більше озлилася на цю мамцю і з сумом думала про те, що вона категорично не чує своєї дитини, і попри все вперто робить дитину полонянкою своїх сліпих бажань та інтересів.
Вона намріяла, що дівчинка стане чемпіонкою по плаванню, і йде до цілі впертим танком, не помічаючи очевидного спротиву дитини.
Напевне, можна було б їй сказати це, акуратно ввічливо, але поради у мене ніхто не питав, а тому я зітхнула, подумки поспівчувала дівчинка, взяла з батареї теплий рушник і пішла зустрічати з води мою маленьку чемпіонку, яка з радістю підкорювала кожний вівторок і четвер "морські глибини".
Після плавання моя Катя завжди голодна. Я переодягла її в сухе, висушила феном волоссячко та зручніше влаштувалась на канапі - погодувати дитину.
У цей час Варлей таки затягла доньку в басейн: я крізь незакриті двері чула плескіт води та неголосні команди тренера. Але потім дівчинка знову запхикала, мамця знову її почала вговорювати, дівчинка заплакала сильніше, й рішенням тренера заняття було призупинено...
І раптом я почула неголосний слізний монолог матері:
-Аліска, вона з сильною затримкою, бачите. Їй два і два. Ми ж коли взяли її тільки, вона навіть не знала, що таке ванна. Їх там, в будинку малютки, купали в ночвах, під краном підмивали. Вона і ванну то звичайну вдома боїться. Але нам дуже показане плавання. І дисплазія в нас, і м'язи слабкі. Ми на масажі ходимо активно, фізіотерапію робимо, плаваємо ось, гарно їмо, відновлюємося... То, що я завтра ще раз спробую, ви не проти?
Я сиділа під дверима і згорала від сорому за свої думки та своє роздратування на адресу цієї жінки.
Боже, ця дамочка, вона героїня! Вона вдочерила хвору покинуту дівчинку і вперто тягне її в нормальне здорове життя, попри всі негаразди.
Вона змагається за неї з повною віддачею, танковою пруттю пробиваючи перешкоди, не помічаючи чужих косих поглядів, не даючи поблажок ні собі, ні дитині. Для неї не існує "не зможу" та "не вийшло", існує лише "потерпи" й "прорвемося"!
Багато все життя хочуть, але не можуть зважитися на такий вчинок, а вона "джаст ду іт" - взяла і зробила! А я дивилася косо і демонстративно хмурилася! Боже, як соромно!
Я винувато переклала, доречі сонну доньку в переноску. Пройшла до душової. Зазвичай матері, приймаючи душ після басейну саджають дітей в спеціальний манеж, але Аліса особлива дівчинка, плюс вона сьогодні не в настрої.
Прикинувшись, що я зайшла випадково, пропоную мамці:
-Хочете я потримаю вашу дівчинку, поки Ви душ приймете?
-Правда? - зраділа Варлей. - Це дуже доречі. Дякую Вас. А то вона завжди так плаче в цьому манежі... Її звати Аліса.
"Я знаю" - хотіла сказати я, але не стала: хай вона не знає, що я випадково підслухала її розмову. Я взяла Алісу на руки. Вона зворушливо і довірливо обійняла мене худенькою ручкою за шию, а другою одразу почала гратися заколкою на моєму волоссі.
Заколка була цікавою, з дзвіночками та різнокольоровими кругляшками. Я з готовністю стягла її з волосся й протягла дівчинці.
-Це тобі. Подарунок. Дивися! - я пригладила її вологе волосся, зібрала його у хвостик і закріпила заколкою.
-Гайно? - запитала дівчинка.
-Дуже, - з відчуттям відповіла я.
Ми легко знайшли спільну мову.
Через п'ять хвилин з душу вийшла мама закутана в рушник.
-О, сорока моя, вже заколку у вас попросила? - засміялась вона.
-Якщо ви не проти, я подарую їй цю заколку? Вона зовсім нова, сьогодні вперше одягла... Гляньте, як їй сподобалося!
-Ну що Ви, незручно...
-Навіть дуже зручно!
Мені не хотілося відпускати Аліску. Вона мені довірилася, торкалася до мого обличчя долоньками, а я прикидалась, що кожен її дотик має звуковий маркер?
-Нісь! - раділа Аліса, хапаючи мене за носа.
-Піу-піу!
-Січки!
-Вжик-вжик!
-Оці!
-Хлоп-хлоп!
Аліса голосно сміялася, демонструючи смішні зубки з крихіткою щербинкою посередині.
Мама швиденько переодяглася і протягла руки забрати дочку:
-Дякую вам велике. Ви просто виручили мене...
Я неохоче віддала Алісу мамі.
Мені хотілося обійняти їх обох. Сказати Варлей, яка вона неймовірна молодчинка, спортсменка, комсомолка і просто красуня.
Сказати, що вона справжній герой, який щодня робить один великий вчинок для маленької людини.
Що на таких, натхненних материнством жінках, тримається цей світ.
Що добро, яке вона робить під виглядом звичайного повсякденного життя, обов'язково повернеться їй сміхом доньки та їх спільним щастям.
Нехай їй вистачатиме сил на її незламність та впертість - від них залежить так багато в долі її крихітки!
І взагалі, що це дуже чудово, коли твоє життя наповнене сенсом і немає на світі нічого більш правильного і дорожчого за цей вибір - життя такого тендітного золотоволосого янголятка в смішних рожевих плавках.
Я відкрила рот і сказала все це однією фразою:
-Знаєте, вона на вас так схожа!
-Да? - мама різко повернулася і зашарілася. - Правда? Ви так думаєте?
-Звичайно! Я одразу звернула увагу на те, які ви схожі...
-Річ в тім, що... - вона хотіла зізнатися, але я її зупинила.
-Одразу ж видно, що це мамина донька! Ви ж, як дві капельки води! Дві красуні!
-Дякую, - мама посміхнулась і начебто по новому з натхненням глянула на свою Аліску. - Ну, помахай тьоті ручкою і підемо, я тебе зараз сполосну...
Я весело махаю дівчинці у відповідь.
Удачі тобі, Алісо, у твоєму життєвому запливі. З такою мамою тобі й шторм не страшний! Ти лише обіймай її частіше своїми худими рученятами, трогай її нісь, оці, січки й кажи їй на "вуски": "Мама, я тебе люблю!".
І тоді у твоєї мами завжди будуть сили, щоб любити тебе сильно-сильно. Ти лише обіймай її, Алісо...
