Матеріал написаний за спогадами академіка АН СРСР, героя соціалітичної праці, тричі лауреата Держпремії СРСР А. Дородніцина
"Наше село знаходилось неподалік Києва, і до нас доходили плітки про те, що творила Київська ЧК… Навіть дітей в селі лякали ім'ям місцевого чекіста Блувштейна. Коли Київ і наше село займали денікінці, батько відправився до Києва, щоб роздобути ліки для лікарні.
Завали трупів – жерств ЧК – ще були не розібрані, і батько бачив їх на власні очі.
Трупи з вирваними нігтями, зідраною шкірою на місті погонів та лампасів, трупи роздавлені під пресом. Але наймоторніша картина, яку він бачив, це були 15 трупів з черепами, пробитими тупим знаряддям, пусті зсередини. Службовці розповіли йому, що уявляло собою катування. Одному пробивали голову, а наступного змушували їсти мозок. Згодом пробивали голову і наступному, і з'їсти його мозок змушували наступного…"
Павло Миколайович Мілюков, міністр іноземних справ Росії після Лютневої революції 1917 році, посол Росії у Парижі (1917), так описує садизм комісарів і ЧК того періоду в своїй книзі "Росія на зламі": "Звільнення від всіляких юридичних норм, наслідники вправлялися в стягненні способів катування, а кати влаштували з катування своєрідний спорт оп'янених вином та кокаїном людей, які завершували свою кар'єру в будинку для божевільних. У кожного провінційного відділу "Че-ка" були свої улюблені способи катування. У Харкові скальпували череп і знімали з кисті рук "рукавички". У Воронежі садили катованих голими до бочок, утиканих гвоздями, і катали їх, вижигали на лобі п'ятикінцеву зірку (Соломона Ю.К.), а священнослужителям одягали вінок з колючої проволоки. У Цариціні та Камишині розпилювали кістки пилкою. У Полтаві та Кримінчузі садили на кіл. У Полтаві таким чином посадили на кіл 18 монахів і спалили на колі повсталих селян. У Єкатеринбурзі розпинали і добивали камінням. У Одесі офіцер жарили в печі та розривали лебідками навпіл. У Києві клали до труни з гниючим трупом та ховали заживо, потім через півгодини відкопували…31.
Комісія генерала Денікіна, що розслідувала матеріали за справою червоного терору тільки за 1918-1919 роки, прийшла до жахливої цифри – 1.766.118 знищених більшовицькими катами громадян Росії за ці роки, лише там де Денікін це міг визначити.
Цифра ця, за повідомленням надрукованим у «Таймс» в березні 1922 року, складалась з наступних:
http://zarubezhom.com/Images/Zverstva_bolshevikov.JPG- 28 єпископів та 1.215 священнослужителів,
- 6.775 професорів, вчителів та 8.800 лікарів,
- 54.650 офіцерів та 260.000 солдатів,
- 10.500 поліцейських офіцерів, 48.500 агентів поліції,
- 12.950 поміщиків та 355.250 чол. інтелігенції,
- 193.350 робочих та 815.000 селян.»32
А. Виноградов у своїй статті "Бійня" опублікованій в журналі "Молода гвардія" №11,1999 р., с.136-143, наводить цілий ряд фактів про злодіяння більшовиків та чекістів у Києві і на Україні. Велику роль в укріпленні влади більшовиків на Україні та особливо на Київщині відіграли частині "інтернаціоналістів" (угорців, китайців, румун та ін.)
