Лише підрив моста міг зупинити ворожі колони, які масово сунули на столицю.

«Якби наші сини не підірвали Гостомельський міст, колона російських спецпризначенців могла за 10 хвилин дістатись Києва», — мати Героя Захара Квасного.

Широковідомим є подвиг сапера інженерно-саперного відділення 137 окремого батальйону полку морської піхоти Віталія Скакуна. 24 лютого 2022 року він загинув, підриваючи автомобільний міст Генічеськ — Арбатська Стрілка, що дещо стримало просування ворога на півдні України.

Та чи відома українцям історія двох саперів — 22-річного командира інженерно-саперного взводу 70 окремого полку Командування Сил підтримки Збройних сил України, старшого лейтенанта Захара Квасного (13.08.1999–25.02.2022), та 37-річного молодшого сержанта Романа Шиманського (12.06.1984–25.02.2022), які загинули після виконання бойового завдання з підриву Гостомельського мосту в лютому 2022-го року.

Підрив Гостомельського мосту - чому це було потрібно

Коли 24 лютого 2022 року генерал-лейтенант Анатолій Баргилевич приїхав увечері на північний захід від столиці, щоб оцінити ситуацію, він зрозумів, що має зовсім невелику кількість особового складу, щоб стримати противника, йдеться у матеріалі Kyiv Post.

Лише підрив моста міг зупинити ворожі колони, які масово сунули на столицю.

В одному з інтерв’ю він зауважив: «Прохід противника через міст означав би, що вони заходили в лісову зону перед Києвом і практично ставили б під питання оборону Києва загалом, порушували цілісність оборони». Анатолій Баргилевич подзвонив командувачу сухопутних військ оборони Києва Олександру Сирському, схарактеризував ситуацію та попросив вибухівку для підриву моста. На цю операцію виділили вантажівку з вибухівкою. 

Колону військової техніки окупантів, що йшла на Київ, 25 лютого вранці зупиняли на Гостомельському мості військові з інженерно-саперного взводу 70-го окремого полку Командування Сил підтримки Збройних сил України.

Про подробиці цієї військової операції розповідає тодішній командир відділення Олександр Дубчак:

«Був наказ висунутися до Гостомельського моста і знищити його, щоб унеможливити просування ворога далі в бік Києва. Вони вже перебували в районі Гостомельського аеропорту. Це завдання ми й виконали. Звідти ще кілька наших колон вийшло. Тобто з боку Гостомеля вже наших не залишалося — там був ворог. Знищили міст, знищили ворожу колону, що вже рухалася ним на Київ, але далі цих рубежів вони просунутися не могли…

І тут найбільша заслуга хлопців, які загинули. Це був командир, молодий лейтенант Захар Квасний. Навіть року не пройшло, як він випустився з Академії. На ньому була вся відповідальність за цю операцію. Це треба організувати — скільки, чого, куди закласти, провести мережу і зробити все безпомилково. Тому що другого шансу в нас не було б щось переробити. Міст мав бути знищений за один раз. Він зміг це все організувати. Це було перше його бойове завдання. Найсерйозніше бойове завдання. Тобто якби ми його не виконали, то вони б прорвалися в Київ.

 Читайте також: Герой посмертно: група під керівництвом кам'янчанина зупинила просування ворожих колон до Києва

Він усе організував, людей евакуював у безпечне місце. Герой — що тут можна сказати. Роман Шиманський до того мав великий бойовий досвід із часів АТО і безліч виконаних бойових завдань. На ньому тоді було завдання натиснути кнопку, щоб відбувся підрив моста. Тобто найвідповідальніший момент доручили йому. Він — та людина, яка через багато що пройшла. Герой.

Будемо пам’ятати про хлопців. Чому так вийшло, що саме вони двоє загинули? Так взагалі не мало бути, але коли вже все готове до підриву, то залишається двоє: командир і з ним одна людина. Відповідно, залишився командир Захар і залишився Роман — як один із найдосвідченіших саперів. І це було добровільно. Захар запитав: “Хто залишається?” Роман: “Я залишаюся!” Там питань узагалі не було.

І вони загинули, але міст підірвали. Колону розділили надвоє, і росіян було знищено. При відході, а хлопці відходили з боєм, вони й загинули».