Протягом восьми годин вороги просто знищували позицію наших військових  Попри важкі поранення, гвардієць разом із побратимами подолав 18 кілометрів до точки евакуації.

Як сила молитви і родини допомогла вистояти гвардійцю на псевдо Падре розповідає Група інформації та комунікації військової частини 3053 НГУ м. Хмельницький.

Коли військовослужбовець знає, що вдома на нього чекають дружина, діти, батьки, це стає найпотужнішою мотивацією. Саме ця думка допомагає вистояти навіть у найважчі моменти, додає сил і тримає в строю.

Історія гвардійця Руслана з позивним Падре підтверджує: віра, родина і внутрішній стрижень здатні перемагати навіть тоді, коли здається, що шансів уже немає.

На передовій Руслан зазнав важкого поранення внаслідок атаки FPV-дрона. Травми були критичними: поранена нога, пробита ключиця, уламок поблизу легень, численні осколкові поранення рук, контузія. Але гвардієць вижив.

«Нашу позицію протягом восьми годин просто знищували. Використовували артилерію, FPV, бліндаж горів. Ворог був переконаний, що ми загинули. Але, дякувати Богу, ми вижили», – згадує Руслан.

Після цього гвардійці намагалися відійти, однак ворог помітив рух і продовжив атаки. Через відсутність можливості евакуації Руслан із побратимами ще чотири дні залишалися на позиції, самостійно надаючи собі допомогу.

«Нас було троє, і я мав найважче поранення. У якийсь момент сказав командиру, що більше не можу йти. А він відповів: «Падре, ти мусиш. Згадай, що тебе чекають вдома діти, дружина, мама. Ти не маєш права здатися». Саме тоді я ще раз зрозумів: родина – це найбільша підтримка. Разом із вірою в Бога це дає силу жити і боротися», – ділиться чоловік.

Попри важкі поранення, гвардієць разом із побратимами подолав 18 кілометрів до точки евакуації, звідки їх доправили до лікарні у Дніпрі. Після поранення гвардієць три місяці проходив лікування. Частину уламків лікарям вдалося видалити, однак деякі залишилися. Після цього – реабілітація і повернення до служби у підрозділі.

Попри пережите, Руслан не втрачає віри ні в Бога, ні в людей. Він пригадує випадок, який став для нього особливим.

«З нами був боєць, який вважав себе атеїстом. Під час мінометного обстрілу кілька снарядів лягли так, ніби обійшли нас по колу – і жоден не влучив у центр позиції. Після цього він підійшов до мене, попросив хрестик і почав молитися. Згодом ми разом пішли до каплички. Я переконаний: немає невіруючих людей – кожен у щось вірить», – розповідає Руслан.

Сьогодні гвардієць продовжує службу та будує плани на майбутнє.

«Найбільша мрія – щоб закінчилася війна. У мене двоє маленьких синів. Хочу поїхати з родиною у справжню відпустку. А ще – завершити навчання в духовній академії і стати священником, щоб допомагати людям словом і молитвою», – говорить гвардієць.

Історія Падре – про силу духу, незламність і віру, яка веде вперед навіть крізь біль, втрати й випробування. Це історія про те, що українські гвардійці борються не лише за територію – вони борються за свої родини, за майбутнє і за життя.