"Цього не може бути... Певно хтось пожартував, а ці фото - звичайний фотошоп!"
Леонід прокинувся рано-вранці. Солодко позіхнув, поцілував сплячу дружину і тихенько вийшов з кімнати. "Сьогодні субота, потрібно сходити до магазину. Порадую своїх теплими булочками"-подумав чоловік та пішов одягатися.
Заглянув до кімнати сина, Льоня посміхнувся від розчулення. Його маленька копія, п'ятирічний Артемко, солодко спав та чомусь посміхався уві сні.
"Як же мені пощастило з Аріною. У мене ідеальна дружина: гарна, розумна, добра, турботлива..."-він міг до вічності перераховувати переваги коханої, але якраз дійшли черга до пекарні.
-Доброго ранку! Вам як завжди з маком та повидлом? - посміхнулась миловидна продавчиня.
-Так, будьте ласкаві, - ввічливо відповів Льоня.
-Ваші ще відпочивають? - підтримала розмову жінка.
-Так. Сплять ще. Поки відпочивають, вихідний так чи інакше!
Чоловік вийшов з пекарні, а продавчиня тоскним поглядом його провела.
-Бачила? - звернулася до напарниці.
- Одного не зрозумію, де вони таких чоловіків знаходять? Красень, не п'є, а дружину з дітьми так любить!
-Де, де? Виховують! От так вона спить спокійно, а він за теплими булочками бігає! Мого Вітьку, в житті не змусиш до магазину сходити. Усе на мені...- промовила жінка.
Леонід йшов весняним містом і посміхався сонячним променям, які пробивалися крізь листя на деревах. "Потрібно завтра пікнік організувати. Погода чудова, чому вдома сидіти?"-роздумував він.
Біля під'їзду, чоловік підійшов до поштової скриньки, щоб перевірити її. За тиждень там зібралася велика кипа газети та реклами. Неочікувано з купи випав лист. "Дивно. Чистий конверт, без адреси отримувача та відправника"-подумав чоловік та одразу його відкрив.
Від побаченого, у Льоні пішла земля з-під ніг. Чоловік зажмурився, потім різко відкрив очі. Йому хотілося начебто прокинутися від страшного сну. На світлинах була його Аріна, з якимось молодим чоловіком. Пара обіймалася, і закохано дивилася одне на одного.
"Цього не може бути... Певно хтось пожартував, а ці фото - звичайний фотошоп!"
-Леонід намагався знайти хоч, якесь виправдання вчинку дружини.
Але придивившись уважніше, він зрозумів, що фото гарної якості. Світлини було зроблено в різну пору року, і в різних місцях. Версія про те, що Аріна зустріла випадково друга дитинства, також відпала.
На ватяних ногах він піднявся до квартири. Аріна вже прокинулась, і готувала сину кашу.
-Доброго ранку, любий! Ти вже з булочками? - мило посміхнулася Аріна, і хотіла обійняти чоловіка.
Льоня відсторонив дружину, і кинувши на стіл куплене, пішов до себе. Аріна нічого не розуміючи, кинулася за чоловіком.
-Льоня, щось сталося? Ти чимось засмучений? - хвилювалася дружина.
Він подивився в її карі очі. Вона дивилася на чоловіка віддано і з коханням... "Як? як вона могла? Я ж їй так довіряв!"
-Ось! Поясни, що це означає? - він кинув конверт до ніг дружини. Фото розсипалися по підлозі. Аріна затамувала подих від побаченого. Жінка швидко стала збирати фотографії, наче хотіла їх заховати.
Леонід пильно слідкував за діями дружини. Вона мала розгублений вигляд. Аріна взяла паузу, придумуючи на ходу виправдовування.
-Коханий пробач! Я зараз все поясню. Це не те, що ти подумав...- заїкалась Аріна, не знаючи, що вдіяти.
- Цим фото вже сто років! - намагалась посміхнутися жінка.
-Тільки не бреши! На одному з фото, ти зі стрижкою, яку робила тиждень тому! Значить так! Мені не потрібні твої пояснення, у тебе є час на збори! - пригрозив Леонід.
Аріна дивилась на чоловіка і не впізнавала його. Такий пустий і жорстокий погляд... Жінці стало ніяково, за 8 років їхнього подружнього життя, вона ніколи не бачила чоловіка таким чужим...
-Льоня, пробач мені, дурепі! - жінка заплакала та впала на коліна.
- Подумай про сина!Як він буде без тебе?
-Ти помиляєшся, Аріно! Артем залишиться зі мною! Йди негайно. Я свого рішення не зміню!
Жінка впала на підлогу й гірко заридала. Льоня ніколи не міг спокійно дивитися на її сльози. В якийсь момент він хотів її заспокоїти. Взявши себе в руки, чоловік вийшов з кімнати.
-Так, я двічі не звик повторювати! - повернувшись на порозі, сказав Леонід.
Льоня одягав сина на вулицю, коли в кімнату зайшла заплакана дружина.
-Я не залишу дитину. Якщо ти проганяєш мене, то ми підемо разом з Артемом, - сказала Аріна.
-Синку, біжи надвір. Я зараз наздожену! - Леонід провів дитину та зачинив двері.
-Аріно, я не хочу виглядати нікчемою, не змушуй мене відправлять ці фото твоєму батьку. Піди мовчки, я на тебе зла не тримаю. Можливо, ти з тим чоловіком почуватимеш себе щасливішою. Дай моєму сину спокій! - тихо сказав Леонід.
Аріна побіліла й опустивши голову сіла на диван.
-Я прошу... Не говори батькові! Не забирай у мене й батьків також... - прошепотіла жінка. Батько Аріни був консервативних поглядів. Генерал-майор, ніколи б не пробачив доньці такого вчинку. Жінка знала його погляди...
-Не хвилюйся. Якщо ти даш синові спокій, все залишиться між нами. Зараз, я йду гуляти з Артемом. Ми повернемося через дві години. Будь ласкава, позбав мене від своєї присутності. З сином я сам поговорю...
Пройшло дев'ять місяців...
-Тато, мама скоро повернеться з відрядження? - запитав сонний Артемко. - Вона мені щойно снилася... Я так засумував... - сказав засмучено син.
-Синку, а хіба тобі погано з татом? - Льоня обійняв сина, і притиснув його міцно до себе.
-Добре. Але з мамою краще! - засумувала дитина.
- Йдемо вмиватися, сьогодні до нас бабуся Валя, з дідом Васею приїдуть. Потрібно зробити прибирання.
-Ура! Баба з дідом приїдуть! -закричав із захватом Артем.
Батьки Льоні, знали, що син розійшовся з невісткою. Вони щомісяця навідувалися до них. Пенсіонери привозили купу подарунків внукові, а Валентина, цілий день стояла біля плити. Жінка випікала пироги, варила смачний борщ. Вона не розуміла, як Аріна могла піти від сина та від внука. Але старалася не втручатися в їхні стосунки.
Льоня сидів з батьком в кімнаті. Чоловіки розмовляли та грали в шахи. Артемко крутився на кухні біля бабусі, допомагаючи їй ліпити пиріжки.
-Льоню, я ніколи не питав... Може розповіси мені по секрету, що у вас сталося з Аріною? Ми з матір'ю, вважали вас ідеальною парою...
-Вона зрадила мені... -тихо сказав Леонід. Потім поліз у шафу та дістав фотографії.
- Ось, помилуйся!
-Це все?- здивовано запитав Василь.
-Тато, ти у своєму розумі? А хіба потрібно ще щось для розлучення? - здивувався Льоня.
-Не хотів як кажуть, виносити сміття з хати... Знаєш, у нас з матір'ю також все не було ідеально. Але нічого, ми змогли пережити той складний період, і все життя живемо в любові та щасті!- сказав батько.
-Ти хочеш сказати, що зраджував мамі?- здивувався чоловік.
-Ні. Я не зраджував...
-Що?!
-Так, Льоня. Колись, Валентина зрадила мені. Не приховую, було дуже боляче і гидко. Але все ж, я взяв себе в руки й пробачив її. Знаєш, я ще жодного разу про це не пошкодував. Зрозумій, ми люди, а це означає, що ми усі здатні здійснювати дурні вчинки. Подумай про мої слова. Може варто дати другий шанс Аріні?
-Навіть не знаю, що тобі відповісти...
-Потрібно вміти пробачати, синку!- сказав батько.
Батьки поїхали, а Льоня не міг оговтатися. Він вважав свою мати, чи не святою... І зараз так вважає... Усю ніч чоловік провів у важких роздумах, а потім вранці набрав номер подруги Аріни.
-Доброго ранку, Віко. Де зараз Аріна? Ти знаєш?- прямо запитав чоловік.
-Привіт... Точно не знаю, я її дуже давно не бачила...
-Як? Вона звільнилася з вашої фірми?
-Так. Дев'ять місяців тому. Наскільки мені відомо, Аріна мешкає у квартирі своєї тітки. Начебто на домашньому арешті. Вона, навіть, зі мною по телефоні говорити не хоче.
-Я зрозумів, дякую!- промовив чоловік.
Через дві години, Леонід з сином стояли біля дверей знайомої квартири. Він не одразу впізнав у жінці з сивим волоссям, свою колись красуню дружину. Аріна була дуже блідою, з опухлими від сліз очима.
-Ти?!- здивувалась жінка. Побачивши сина, Аріна присіла й обійняла хлопчика. - Синку, я так сумувала.
-Мамо, йдемо додому!- зрадів Артемко.
Леонід зайшов до квартири, де мешкала Аріна. Уся кімната була зіставлена картинами. Жінка малювала їх родину, життєрадісну, веселу та щасливу. На усіх картинах вони були троє, і міцно трималися за руки.
-Це твої роботи? Чудовий талант! - сказав Леонід.
-Так. Тобі подобається? Мені дуже приємно...
Вони довго дивилися одне одному в очі. Навіть з сивим волоссям, Аріна була чудова. Чоловік помітив, що в її очах більше немає колишнього блиску, лиш один сум...
-Ти зможеш мене коли-небудь пробачити? -прошепотіла жінка.
-Вже...Вже пробачив,- опустив голову чоловік.
Льоня взяв жінку за руку, обійняв їх з сином, і нарешті відчув себе щасливою людиною.
